Козацькими стежками

  Ми, українці, - нащадки славних запорізьких козаків. Слово "козак" походить з тюркських мов і означає "вільна людина". На початку жовтня в Україні традиційно відзначається День українського козацтва. Це свято об`єднує гордість та повагу до історичного духу українського народу, його боротьбу за свободу та незалежність.  З нагоди Дня українського козацтва у бібліотеці-філії №5 відбувся захід для діток із КЗ "ЗДО №18", на якому малеча дізналась про те, хто такі козаки, як вони виглядали, де проживали. Також дітки переглянули історичні книги про наших славних пращурів. На завершення ми дійшли висновку, що кожен із нас є частинкою нашої славної землі. Та в кожному із нас тече кров цих мужніх та відважних людей.

Життя довжиною у вічність (21 липня день народження Олени Теліги)


Українська поетеса, літературний критик, діяч української культури, діячка ОУН. Її було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Життєва дорога Олени Теліги – це Росія, де вона народилась, Україна, де відігралась її головна життєва битва, це також еміграція до Польщі й Чехословаччини, де жила найдовше і писала вірші.

Можна сказати, що життя Олени Теліги ділиться на дві половини: перша – доволі безтурботна, хоч і бурхлива, а друга – ідейно-героїчна. Олена зростала в російськомовному середовищі. Родина мешкала в Петербурзі, з 1918 року – в Києві.

Батько Олени – Іван Шовгенів був професором Київського політехнічного інституту, за часів УНР очолював департамент у міністерстві шляхів. Після поразки Українських Визвольних змагань родина емігрувала до Чехії. Там Олена навчалася на історико-філологічному відділенні Українського педагогічного інституту в Празі.


У студентські роки, доти російськомовна, остаточно переходить на українську. У 1926 році Олена вийшла заміж за Михайла Телігу. Саме в Чехо-Словаччині вона ствердилася як поетеса та літературознавець. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів Працює а її культурній референтурі. Готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну.

Після початку радянсько-німецької війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».


Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Її попереджали про небезпеку арешту, пропонували залишити Київ, але вона залишилися. Як пише Олег Жданович, вона відповіла на всі застороги й поради друзів: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту… Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця…» 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру.

Коментарі