Писанка мальована з душею подарована

  5 травня православні християни будуть святкувати Великдень. Одним з обов`язкових атрибутів цього свята з давніх давен є фарбовані яйця. За звичаєм на Великдень українці пишуть писанки. Традиція писанкарства в Україні налічує тисячі років і передує запровадженню християнства в Україні. Писанка є символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду, символ сонця, тепла і вічності. Сьогодні у нашій книгозбірні відбувся майстер-клас із писанкарства . У дружній атмосфері, допомагаючи один одному, наші користувачі ознайомилися із традиціями нашого народу і навчилися творити писанки. Дехто вперше спробував себе у цій справі, але й були й ті, хто впевнено тримав писачок та вмів ним вправно користуватись. Писанка вийшла неповторною у кожного! Українська писанка є не лише яскравою прикрасою, а й сакральним оберегом, тож нехай кожен виріб послужить на захист усіх домівом та усієї України!

Збирач народної мудрості (08 лютого - 200 років від дня народження О.В. Марковича)


8 лютого 1822 р. народився — Опанас Маркович (Маркевич), етнограф, член Кирило-Мефодіївського Братства, чоловік М. Вілінської (Марко Вовчок).

У с. Кулажинці Паня, (нині Полтавська область), де провів дитячі та юнацькі роки. Надзвичайно чемна, спокійна дитина могла годинами сидіти й слухати гру матері на фортепіано, розповіді та співи селян. Юний флегматик рано навчився читати-писати, грати, мав талант оповідача. Мати Опанаса заохочувала сина записувати почуті на вечорницях пісні, потім Олена Леонтіївна разом із Панасом виконували ті пісні перед гостями.

Закінчив Київський університет (1846), цього ж року увійшов до КирилоМефодіївського товариства. За участь у ньому та знайдене під час обшуку "стихотворение возмутительного содержания" – поему Т. Шевченка "І мертвим, і живим…" 1847 року був заарештований і висланий у м. Орел, на три роки під нагляд поліції, де працював помічником управителя губернської канцелярії. Тут в Орлі, у будинку К. Мордвінової, зустрівся Маркович з Марією Вілінською (Марко Вовчок), яка пізніше стала його дружиною.


Вплив Марковича на музичний фольклор був дуже помітний. 1888 року І. Я. Франко поставив нашого земляка у ряд творців "окремої національної української музики".

Маркович написав музику до "Наталки Полтавки" І. Котляревського, оперу "Чари", яку критика оцінювала дуже високо. 


Останні роки життя Опанаса Васильовича пов'язані з Черніговом. Саме на цей період припадає його знайомство з українською народною співачкою М. Загорською, яка виконала головну роль в опері "Чари", поставленій Марковичем. На жаль, партитура цієї опери не збереглася. 

Доля відміряла Опанасу Васильовичу короткий вік – 55 років, але він встиг чимало зробити на теренах україністики. Йому належать праці "Описание Малороссии" і "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии", які сьогодні є бібліографічною рідкістю. Його фольклорно-етнографічні матеріали були опубліковані у виданнях В. Антоновича, полтавців М. Драгоманова, А. Метлинського, в "Записках Черниговского статистического комитета", в газеті "Черниговские губернские ведомости". 

Помер Опанас Васильович на руках у брата Дмитра і похований на Болдиній горі у м. Чернігові. Оцінюючи заслуги О. В. Марковича перед Україною, журнал "Киевская старина" писав: "Так пішла із життя благородна, талановита людина, сіяч добра, краси і науки".






Коментарі