Вірю. Мрію. Живу

    Сьогодні четверта річниця початку повномасштабної війни. 24 лютого 2022 року почалося відкрите збройне вторгнення росії в Україну. Цей день залишиться назавжди не тільки в історії, але і в пам`яті кожного українця. 24 лютого - день, навічно вкарбований в історію України. Чорний день війни, який розпочався о 03:40 2022 року та триває досі...  Війна торкнулася кожної родини, кожного міста й села, стала випробуванням на єдність, мужність і стійкість українського народу. З перших годин вторгнення українці продемонстрували неймовірну згуртованість. Захисники й захисниці стали на оборону країни, а цивільні підтримали армію волонтерством, взаємодопомогою та вірою в перемогу.   До четвертої річниці повномасштабного вторгнення бібліотекарі підготували та експонували книжково-ілюстративну виставку "Вірю. Мрію. Живу", з якої користувачі нашої книгозбірні мали змогу ознайомитися з виданнями про війну, визначних постатей, героїчні вчинки наших земляків та волонтерські історії...

Що цікавого?


Театр танцю "Айседора", яким керує працівник бібліотеки № 5 Поворознюк Л.А. мав можливість взяти участь у фестивалі-ярмарку громадських організацій міста. Щоб спілкування між різноплановими громадськими об’єднаннями відбувалось у невимушеній обстановці було вигадано фестиваль-пікнік "Громадську кухню" – учасники спільнот презентували партнерам та гостям заходу ексклюзивні смаколики зроблені своїми руками. 


Більше двадцяти організацій взяли участь у заході, який був проведений у суботу 27 серпня. У кожної організації була своя локація, всі намагались притягнути увагу до себе особливими цікавинками. Яскраво вбрані реконструктори, брутальні байкери та велосипедисти, веселі кавеенщики, чемна нова поліція, жінки з вокального ансамблю «Берегиня» та багато інших яскравих та приємних активістів. Не можливо було не звернути увагу на незвично вдягнутих юнаків та дівчат у старовинних сукнях та фраках. Під час розмови виявилося, що це актори театру танцю “Айседора”. 

— До нас приходять люди, які цікавляться історією та танцем, — каже Людмила Поворознюк. — Наше головне завдання — це заглибитися в історію Поділля, зокрема Потоцьких. Ще ми вивчаємо костюми та танці Європи 18—19 сторіччя. Сукні, які зараз на акторах театру танцю, створені власними руками, розповідає Людмила. — Оскільки швейні машинки з’явилися ближче до середини 19 сторіччя, то ми їх не використовуємо у створенні нарядів, а шиємо все вручну.




Коментарі