Самій дотепній, веселій і цікавій історії про лісових мешканців виповнюється 40 років.
Всеволод Нестайко написав своєрідний казковий серіал про Лісову школу, у якій навчаються зайчик Кося Вухань та їжачок Колько Колючка.
Перша частина датується 1981, а остання – 2007 роком.
У 2013 остання частина про пригоди їжачка Колька та зайчика Косі вийшла у видавництві Івана Малковича. Цікаво, що ілюстрували її діти, які з різних куточків України надсилали Всеволоду Зіновійовичу свої малюнки.
Перше видання стало благодійним, гроші за нього перерахували в дитячі будинки. Сьогодні «Дивовижні пригоди в лісовій школі» є найпопулярнішим твором серед наших користувачів.
«Дивовижні пригоди в лісовій школі» писалися більш ніж 20 років – перші частини пригод побачили світ ще в 1982 році. За такий тривалий термін з’явилося багато того, чого не було в дитинстві Нестайка — комп’ютер, комп’ютерні ігри, мобільники тощо. За повість-казку «Незвичайні пригоди у лісовій школі» Всеволод Нестайко був удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки.
«Але від прогресу нікуди не подінешся. І тепер у пригодах зайчика і їжачка я намагаюся використовувати сучасну техніку, тільки там вона трохи інакша. Наприклад, замість комп’ютерів мої герої використовують казк’ютери, замість мобільників — чаріфони», – зізнавався письменник. Казковий серіал «Дивовижні пригоди в лісовій школі» Нестайко писав більше 20 років, а радіопередача «Радіобайка Всеволода Нестайка», що її вів сам автор, регулярно виходила з 1999 по 2009 роки. Упродовж 30 років Нестайко пропрацював редактором у видавництві «Веселка».
Автор був вимогливим передусім до себе. Якщо раптом проскакувала помилка, приходив із київським тортом, схилявся перед редактором і казав: більше ніколи. «Я все життя писав від руки! І рукописи не сильно покреслені – якось легко писалося. У мене було дві машинки. Я потім усе передруковував».
Сонце, канікули, чистота підліткових душ, шкільна дружба, якої може більше не буде у житті. Всеволод Нестайко назавжди залишається своїм для мільйонів дітей, а дорослі щиро вдячні йому за квиток у країну дитинства, адже саме так ми себе відчуваємо, перечитуючи його книги – емігрантами з дорослого світу, які повертаються на батьківщину.
Коментарі
Дописати коментар