Життя довжиною у вічність (21 липня день народження Олени Теліги)

Українська поетеса, літературний критик, діяч української культури, діячка ОУН. Її було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Життєва дорога Олени Теліги – це Росія, де вона народилась, Україна, де відігралась її головна життєва битва, це також еміграція до Польщі й Чехословаччини, де жила найдовше і писала вірші.

Можна сказати, що життя Олени Теліги ділиться на дві половини: перша – доволі безтурботна, хоч і бурхлива, а друга – ідейно-героїчна. Олена зростала в російськомовному середовищі. Родина мешкала в Петербурзі, з 1918 року – в Києві.

Батько Олени – Іван Шовгенів був професором Київського політехнічного інституту, за часів УНР очолював департамент у міністерстві шляхів. Після поразки Українських Визвольних змагань родина емігрувала до Чехії. Там Олена навчалася на історико-філологічному відділенні Українського педагогічного інституту в Празі.

У студентські роки, доти російськомовна, остаточно переходить на українську. У 1926 році Олена вийшла заміж за Михайла Телігу. Саме в Чехо-Словаччині вона ствердилася як поетеса та літературознавець. Згодом, після знайомства з поетом Олегом Ольжичем, у 1939 році вона вступає до лав Організації Українських Націоналістів Працює а її культурній референтурі. Готує тексти листівок, відозв, летючок, які відправляли в Україну.

Після початку радянсько-німецької війни, у липні 1941 року Олена разом із письменником Уласом Самчуком у складі однієї з груп перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула до Києва. Тут поетеса одразу поринає в культурне життя, організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією «Українського слова», видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

Така діяльність не могла бути не поміченою гітлерівцями. Її попереджали про небезпеку арешту, пропонували залишити Київ, але вона залишилися. Як пише Олег Жданович, вона відповіла на всі застороги й поради друзів: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту… Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця…» 22 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН розстріляли в Бабиному Яру.