Дім, де живуть книги

  28 березня на гостину до нашої бібліотеки завітали діти із КЗ "ЗДО №18 ВМР". Для малечі була проведена екскурсія бібліотекою, огляд дитячих книг та періодики. Також дітлахи відгадували загадки про персонажів із найвідоміших казок та переглянули мультик "Літаючі книги".

На межі... (11 листопада 200 років від дня народження Ф. Достоєвського)




Федір Михайлович Достоєвський (1821–1881 рр.) вважається одним із найвизначніших письменників російської літератури.

 Його психологічне проникнення у душу людини й аналіз моральних та філософських питань мали вражаючий вплив на інтелектуальне життя 20 століття. Твори письменника містять багато автобіографічних елементів. Він зображав у них персонажів з антагоністичними точками зору на свободу вибору, релігію, соціалізм, атеїзм, добро і зло. 

Багато зображених ним героїв, як і сам автор, страждали на епілепсію. Незважаючи на той факт, що на неї хворіли багато видатних осіб (наприклад Олександр Македонський, Юлій Цезар, Густав Флобер і Байрон) і її описали багато письменників минулого (Шекспір, Діккенс та Едгар По), цей поширений неврологічний розлад залишається дуже таємничим для непосвячених.



Найвідомішим героєм-епілептиком у творах Достоєвського, звичайно, є князь Лев Миколайович Мишкін із роману “Ідіот” (1868 р.). Подібно до автора, він надає перевагу аристократії, а не натовпу. Його репутація “хорошої людини”, відданої російським традиціям, зокрема обрядам православ’я, віддзеркалює слов’янофільські погляди письменника, антагоністичні щодо світогляду декадентської петербурзької аристократії, котра бездумно імітувала західний стиль життя. Ще однією важливою рисою персонажу є його всепрощення — Мишкін прощає всіх, навіть своїх найгірших ворогів. Він страждає як від епілептичних аур, так і від генералізованих судом. Коли його суперник Бородін хотів відправити князя на той світ, то в останнього почався епінапад, що і стало порятунком.



У романі “Біси” (1872 р.) літератор розвиває відому кримінальну історію з реального життя, коли один студент-нігіліст вбиває іншого з політичних переконань. Один із героїв твору, атеїстичний містик Кирилов, страждає на епілепсію з аурами щастя й обсесивні ідеї самозниження. Зрештою, він убиває себе за жахливих обставин.

Хвороба письменника значною мірою вплинула на його мову і стиль писання. Він пише нервово, напружено й імпульсивно; фрази інколи довгі та ускладнені, містять химерні скупчення розмовних висловлювань, офіційних, журнальних та наукових термінів, закордонних слів, назв та цитат, інколи перериваються короткими вставками.

Улюбленим словом Достовського було “вдруг” (“раптом”). Багато подій у його романах починаються несподівано, без будь-яких попередніх пояснень, подібно до епілептичних нападів. Митець часто використовував повторення одного й того ж слова в різних інтонаціях, що часто шокувало літературних критиків. Писав він дуже педантично, заповнюючи весь вільний простір аркуша. 

Як письменник Достоєвський був “дивний і чужий” для 19 століття; його мова вважалася “неправильною”. Проте це була мова майбутнього, трагічного 20 століття з його світовими війнами та революційним терором. “Хвороблива” мова цього митця стала дзеркалом хворої людської натури.

Коментарі