Микола Олексійович Некрасов – великий російський поет, письменник і публіцист. Його життя було цікавим і насиченим дивовижними подіями. Він пізнав усе: добре і погане, любов і зраду, турботу та байдужість.
Микола Олексійович Некрасов народився 28 листопада (10 грудня) 1821 в в Немирові Вінницького повіту Подільської губернії в заможній родині поміщика. Дитячі роки письменник провів в Ярославській губернії, селі Грешнево, в родовому маєтку. Сім’я була багатодітною – у майбутнього поета було 13 сестер і братів.
У 1838 році Некрасов переїздить до Петербурга, і стає вільним слухачем в університеті на філологічному факультеті. Щоб не померти від голоду він знаходить підробіток, дає уроки і пише вірші на замовлення.
У цей період він познайомився з критиком Бєлінським, який згодом матиме на письменника сильний ідейний вплив.
Накопичивши достатньо коштів, Некрасов видає дебютну збірку своїх віршів «Мрії і звуки» (1840 ), яка зазнла невдачі. Василь Жуковський порадив більшість віршів цієї збірки друкувати без імені автора. Після цього Микола Некрасов він вирішує відійти від віршів і зайнятися прозою, пише повісті й оповідання. Письменник також займається виданням деяких альманахів, в одному з яких в яких дебютував Федір Достоєвський. Найбільш успішним альманахом вийшов «Петербурзький Збірник» ( 1846).
У 1847 – 1866 був видавцем і редактором журналу «Современник» , в якому працювали кращі літератори того часу. Журнал був вогнищем революційної демократії . Працюючи в «Современнике» , Некрасов випускає кілька збірок своїх віршів . Твори «Селянські діти», «Коробейники» приносять йому популярність.
У 1840 -х роках Некрасов співпрацює з журналом « Вітчизняні записки», а в 1868 році, після закриття журналу «Современник», бере його у видавця Краєвського в оренду. З ці журналом були пов’язані останні десять років життя письменника . У цей час Некрасов пише епічну поему «Кому на Русі жити добре» (1866-1876), а також «Російські жінки» (1871-1872), «Дідусь» (1870) – поеми про декабристів і їхніх дружин , ще деякі сатиричні твори, вершиною яких була поема «Сучасники» ( 1875).
Некрасов писав про страждання і горе російського народу, про складне життя селянства. Він також вніс у російську літературу багато нового, зокрема, у своїх творах використовував просту російську розмовну мову. У віршах він вперше став поєднувати сатиру, лірику і елегійні мотиви. Творчість поета внесло неоціненний внесок у розвиток російської класичної поезії та літератури в цілому.
Нам, українцям, муза Некрасова близька своєю сердечністю, людяністю, щирою народністю. Вона співзвучна українській душі, бо близька з нею через ніжну пісенну душу Олени Закревської – прекрасної українки зі старовинного козацького роду, українки з Немирова, якій судилося стати матір'ю великого поета, який народився на українській землі – у тому ж Немирові, де його пам'ять шанують та де їм пишаються!
Коментарі
Дописати коментар