Цьогоріч Василеві Стусу мало би виповнитися 84 роки - людині, що стала символом Українського Опору другої половини ХХ століття, ключовою постаттю духовного життя доби, письменника, правозахисника, борця. Він же вибрав собі яскраву й коротку долю: "Коли життя забрано - крихт не потребую!"
А розпочався життєвий шлях поета-борця Василя Семеновича Стуса під час різдвяних свят 7 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Дата народження, яка збігалася з днем народження Ісуса Христа, могла стати приводом для насмішок над дитиною в її шкільні роки, а в дорослі - стати поштовхом для цькування чи навіть перешкодою для здобуття вищої освіти. Мама побоялась записувати 7-го січня., записала 6-го.
Раннє дитинство В.Стуса припало на роки війни. Незагоєною раною стала для нього смерть 15-річного брата.
Навчався Стус на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту. Опісля працював у сільській школі, відслужив в армії на Уралі. Далі повернувся до учителювання, потім став літредактором газети "Соціалістичний Донбас", аж доки 1963 року не вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка в Києві. Тоді ж зайнявся виданням першої збірки віршів (вилучена з плану видавництва, згодом вийшла самвидавом), почав публікувати переклади іноземних поетів.
Роль, яку відігравала постать Василя Стуса у розвитку української літератури ХХ століття, відновленні української державності та національної ідеї важко переоцінити. Гранична чесність, мабуть, найхарактерніша риса Василя Стуса - поета, особистості, громадського діяча, який прожив яскраве, героїчне життя, а й зумів піднести людину до рівня її долі та покликання у слові. Звідси підвищений інтерес до його віршів - "обрізків доби", в котру йому судилося жити.
Василь Семенович належав до т.зв. "шістедесятників" - опозиційно настроєних представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму.
Перша поетична збірка "Зимові дерева" ще продовжувала поетичну традицію "шістдесятників": тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві. Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, видає ряд поетичних збірок за кордоном ("Зимові дерева"(Брюссель, 1970), "Свіча в свічаді"(Сучасність,1977). Найвизначнішим досягненням Стуса-поета є збірка "Палампсести"(1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю збірку віршів, яка стала однією з вершин української поезії ХХ ст.
Василь Стус вірив у своє повернення в Україну. Поет таки повернувся. Його тіло було знайдено на безіменному кладовищі в Пермській області й перепоховано на Байковому кладовищі.
З-поміж українських письменників ХХ ст. доля Василя Стуса найбільш схожа на Шевченкову. Обох переслідувала імперія - відповідно царська та комуністична. Обоє зазнали заслання із забороною на творчу діяльність. В обох життя обірвалося на півдорозі (Т.Шевченко помер у 47 років, В.Стус -у 48). Водночас вони поціновуються не тільки як поети, яскраві творчі постаті, немислимі поза мистецтвом: у народній уяві обоє окреслюються передовсім як борці за зневажені людські права, за поганьблену національну гідність.
Коментарі
Дописати коментар